Святі мученики Феодор Варяг і син його Іван жили в Києві в Х столітті, коли варяги, предки нинішніх шведів і норвежців, брали особливо діяльну участь у державному та військовому житті Русі. Купці та воїни, вони прокладали нові торговельні шляхи до Візантії і на Схід, брали участь у походах на Царгород, становили значну частину населення стародавнього Києва та князівських найманих дружин. Головний торговий шлях Русі - з Балтійського моря в Чорне - називали тоді "шлях з варягів у греки".

На варязьку дружину спиралися у своїх починаннях вожді і організатори ранньої руської державності. Як і слов'яни, серед яких вони жили, багато хто з заморських прибульців під впливом Візантійської Церкви приймали святе Хрещення. Київська Русь займала серединне місце між язичницькою Скандинавією і православною Візантією, тому панівними в духовному житті Києва виявлялися поперемінно то животворчі віяння християнської віри, що йшли з півдня (при блаженному Аскольді в 860-882 роках, при Ігорі і святій Ользі в 940-950 - х роках), то згубні вихори язичництва, що налітали з півночі, від Варязького моря (при віщому Олегові, що убив Аскольда у 882 році, при повстанні древлян, які вбили Ігоря в 945 році, за князя Святослава, який відмовився прийняти Хрещення, незважаючи на наполягання своєї матері, рівноапостольної Ольги).

Коли у 972 році (за іншими даними, в 970 році) Святослав був убитий печенігами, великим князем Київським залишався призначений ним старший син, Ярополк. Середній син, Олег, билинний Вольга Святославович, тримав Древлянську землю, молодший, Володимир, - Новгород. Правління Ярополка (970-978 роки), як і правління його бабці, Ольги, знову стало часом переважного християнського впливу на духовне життя Русі. Сам Ярополк, на думку істориків, сповідував християнство, хоча, можливо, латинського обряду, і це ніяк не відповідало інтересам скандинавських дружинників - язичників, які звикли вважати Київ оплотом свого впливу в землях слов'ян. Їх ватажки постаралися посварити між собою братів, викликали міжусобну війну Ярополка з Олегом, а після того, як був убитий Олег, підтримали Володимира в боротьбі проти Ярополка.

Майбутній хреститель Русі починав свій шлях переконаним язичником і спирався на варягів, спеціально приведених ним з-за моря, в якості військової сили. Його похід на Київ 978 року, який увінчався повним успіхом, переслідував не лише військово-політичні цілі: це був релігійний похід русько-варязького язичництва проти паростків київського християнства. 11 червня 978 року Володимир "сів на столі батька свого в Києві", а нещасний Ярополк, запрошений братом для переговорів, при вході в бенкетну залу був зрадницьки убитий двома варягами, які пронизали його мечами. Для залякування киян, серед яких вже багато, як русичі, так і варяги, були християни, у відновленому і прикрашеному новими ідолами язичницькому святилищі були здійснені невідомі до того часу у дніпровських слов'ян людські жертвоприношення. У літописі сказано про поставлені Володимиром кумири: "І приносив їм жертви, називаючи їх богами, і приводили до них своїх синів і дочок, і жертви ці йшли демонам ... І стала нечиста кров'ю земля Руська і горб той".

Мабуть, до цього першого періоду верховенства язичництва в Києві при закнязюванні Володимира слід віднести загибель святих мучеників Феодора Варяга і сина його Івана, яку можна в цьому випадку датувати 25 липня 978 року. Можливо, втім, що подвиг святих київських варягів-мучеників мав місце влітку 983 року, коли хвиля язичницької реакції прокотилася не тільки по Русі, але і по всьому слов'яно-німецькому світі. Проти Христа і Церкви майже одночасно повстали погани в Данії, Німеччині, прибалтійських слов'янських князівствах, і всюди хвилювання супроводжувалися руйнуванням храмів, вбивством духовенства і християн-ісповідників. Володимир у той рік ходив у похід на литовське плем'я ятвягів і здобув над ними перемогу. В ознаменування цієї перемоги київські жерці і вирішили знову влаштувати криваве жертвоприношення.

... Жив серед киян, повідомляє преподобний Нестор Літописець, варяг на ім'я Феодор, довгий час до того він пробув на військовій службі у Візантії та прийняв там святе Хрещення. Язичницьке ім'я його, що збереглося в назві "Турова божниця", було Тур (скандинавське Тор) або Утор (скандинавське Оттар), в старовинних рукописах зустрічається те й інше написання. У Феодора був син Іван, красивий і благочестивий юнак, сповідував, як і батько, християнство.

"І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на юнаків та дівчат, на кого впаде він, того й заріжемо в жертву богам". Очевидно, не без умислу, жереб, кинутий язичницькими жерцями, упав на християнина Івана.

Коли гінці, послані до Феодора, повідомили, що його сина "обрали собі боги, та принесемо його їм в жертву", старий воїн рішуче відповів: "Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Не їдять вони, не п'ють і не говорять, але зроблені людськими руками з дерева. Бог же Єдиний, Йому служать греки і поклоняються. Він створив Небо і землю, зірки і місяць, сонце і чоловіка, і призначив йому жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина мого демонам ".

Це був прямий виклик християнина звичаям і віруванням язичників. Збройним натовпом язичники кинулися до Феодора, рознесли його двір, оточили будинок. Феодор, за словами літописця, "стояв на сінях із сином своїм", мужньо, зі зброєю в руках, зустрічав ворогів. (Сіньми в старовинних руських будинках називали влаштовану на стовпах криту галерею другого поверху, на яку вели сходи). Він спокійно дивився на тих біснуватих язичників і говорив: "Якщо вони боги, нехай пошлють одного з богів і візьмуть мого сина". Бачачи, що в чесному бою їм не здолати Феодора та Івана, хоробрих майстерних воїнів, язичники підсікли стовпи галереї, а коли ті обвалилися, навалилися натовпом на сповідників і вбили їх ...

Вже в епоху преподобного Нестора, менш ніж через сто років після сповідницького подвигу київських варягів, Руська Православна Церква почитала їх у сонмі святих. Феодор і Іван стали першими мучениками за святу православну віру в Руській землі. Першими "руськими громадянами небесного граду" назвав їх автор Києво-Печерського Патерика, єпископ Симон, святитель Суздальський († 1226; пам'ять 23 травня). Остання з кривавих язичницьких жертв у Києві стала першою святою християнською жертвою - співрозп'яття з Христом. Шлях "з варяг у греки" ставав для Русі шляхом з язичництва в Православ'я, з темряви до світла.

На місці мученицького спочинку варягів святий рівноапостольний Володимир спорудив згодом Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, освячену 12 травня 996 року (святкується 25 травня). До неї були перенесені в 1007 мощі святої рівноапостольної Ольги. Вісім років по тому тут знайшов місце останнього спочинку сам святий Володимир, що хрестив Руську землю, а в 1044 році його син, святий благовірний князь Ярослав Мудрий, переніс в цю церкву останки своїх дядьків, Ярополка і Олега, попередньо "охрестив їхні кістки". Очевидно, останнє викликане було вимогою церковних правил про повторне хрещення християнина за відсутності достовірних свідоцтв про перше хрещення. З іншого боку, у давньому Києві надавали великого значення давньохристиянським переказам про можливість з особливої милості Божої посмертного здійснення таїнства Хрещення над людьми, що померли поза лоном Церкви. Таке оповідання читається, наприклад, у відомому пам'ятнику давньоруської учительної літератури - "Ізборнику 1076", що належав синові Ярослава Мудрого, благочестивому князю Святославу († 1076).

... Дивнbq Бог у святих Своїх. Каменю та бронзи не щадить час, а нижній зруб дерев'яного будинку святих варягів-мучеників, спаленого тисячу років тому, зберігся до наших днів; він був виявлений в 1908 році, під час розкопок у Києві, біля вівтаря Десятинної церкви.