Преподобний Іларіон (в миру Родіон Микитович Пономарьов) народився у пасхальну ніч з 8 на 9 квітня 1805 року в родині Микити Филимоновича і Євфимії Никифорівни Пономарьових. Його батько був чоловік благочестивий і займався кравецьким ремеслом. Згодом слідом за сином і він прийняв чернецтво в Оптиній пустелі з ім'ям Нифонт, трудився на скитській пасіці і помер в 1849 році.

Усе дитинство й юність його минули в батьківському домі в Новохоперському повіті Воронезької губернії. Родіон в дитинстві був тихої, лагідної вдачі. Будучи при цьому ще і незграбним, він рідко грав зі своїми однолітками, любив сидіти вдома і допомагав батькові в його ремеслі.

Мати Родіона передрікала юнакові з семирічного віку чернецтво. Він ще з дитинства відчував у собі прагнення стати ченцем і думав, що кравецьке ремесло стане йому в нагоді в монашому житті.

У 1829 році, маючи 24 роки, Родіон переїхав зі своєю родиною до міста Саратова, де провів дев'ять років життя. Будучи прихильником благочестя, він невідступно слідував статутам Православної Церкви і батьківськи повчав моральності і неухильного виконання християнських обов'язків робітниками своєї артілі. Родіон Микитович навчив своїх робочих церковного співу і читання, марнослів'я і непристойні жарти під час роботи всіляко заборонялися. Сам Родіон був надзвичайно м'який, лагідний і миролюбний.

У Саратові під заступництвом Преосвященного Якова Родіон Микитович мужньо боровся з усякими розкольниками за чистоту Православ'я.

Поступово, з духовною зрілістю, приходить і остаточне рішення залишити все і йти за Христом. Ще не знаючи, яку вибрати обитель, Родіон частково у 1837 і весь 1838 роки проводить у поїздках по найвідоміших монастирях Росії. Відвідавши багато обитель, він заспокоївся духом лише в Козельській Оптиній пустелі, знайшовши те, що шукав протягом майже двох років, - старече окормлення і духоносних мужів, здатних з Божою допомогою і його вчинити гідним спадкоємцем Небесного Царства. 13 березня 1839 року він був уже прийнятий у число скитської братії.

У той час в монастирі перебували блаженні старці Леонід і Макарій. Родіона поселили на проживання по сусідству з келією колишнього Валаамського ігумена отця Варлаама, котрий благодійно впливав на майбутнього старця. Сповідалися брати у преподобного Макарія, разом з тим Родіон щодня ходив на одкровення помислів у монастир до старця Леоніда. Після призначення 1 грудня 1839 року преподобного Макарія скитоначальником, Родіон був обраний ним в келійники і в цьому послуху пробув протягом двадцяти років, тобто до дня блаженного спочинку старця Макарія в 1860 році. Взявши на себе рятівний хрест послушництва, зростаючи у внутрішньому подвизі, преподобний Іларіон всіляко примушував себе до несення і тілесних праць. Крім послухів, які преподобний Іларіон ніс як келійник свого старця, він також за потребами скитської братії і господарства був городником, садівником, варив квас, пік хліби, займався на пасіці доглядом за бджолами.

В останні дні свого життя старець Макарій благословив преподобного Іларіона продовжувати старечу діяльність, вручивши його духовному керівництву багатьох зі своїх духовних дітей, чим підкреслив зростання преподобного Іларіона у внутрішньому подвизі.

Прийнявши від свого старця цей послух, преподобний старець Іларіон ніс його до останнього дня життя.

З 8 квітня 1863 року, на старця Іларіона було покладено новий послух: він був призначений начальником скиту та загальним духівником монастиря. Справжнім пастирем добрим був преподобний старець Іларіон: повсякчас, навіть в останні дні важкої своєї передсмертної хвороби, дбав він про своїх чад і був завжди готовий прийти на допомогу їх духовним і життєвим потребам. При заняттях з братством обителі у старця не було відмови нікому і зі сторонніх відвідувачів. Полум'яніючи любов'ю до святої віри православної, старець кожного невірного чи розкольника, які приїжджали до обителі картав, і навертав до матері нашої Православної Церкви.

Вірність і любов до Милосердного Спасителя нашого Господа Ісуса Христа, самовіддане проходження по шляху євангельських заповідей Його зробили серце смиренного старця вмістилищем багатьох дарів Духа Святого, які удосталь виливалися на тих, хто вдавалися до його допомоги. Поряд з благодатним даром духовного міркування преподобний Іларіон мав дар прозорливості, був чоловіком навчальним, проводячи істинно подвижницьке життя. Однак не тільки шанування і любов випадали на його долю, але іноді і зневаги і наклеп доводилося терпіти преподобному. Але все це він переносив з великим смиренням і поблажливістю до всіх немочей людських.

У 1870 році здоров'я старця погіршився, але незважаючи на це він відвідував усі богослужіння.

4 березня 1872 року, в суботу Великого посту, старець служив останню літургію. У неділю 5 березня старець зліг остаточно, а 9 березня був пострижений у схиму зі збереженням імені Іларіон.

За чотири тижні преподобний передбачив день свого спочинку. Нарешті 18 вересня / 1 жовтня 1873 року, причастившись Святих Таїн, старець мирно спочив у Господі о пів на шосту ранку в повній свідомості і пам'яті. Самовидці преподобного Іларіона на смертному одрі бачили перед собою приклад дивовижної смиренності, лагідності і терпіння.