Під час нещасть та скорбот треба не журитись, а покладати всю надію на Бога

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми, християни, віримо в Промисел Божий, або в Провидіння Боже, але пізнати шляхи Промислу Божого нам не дано. Антоній Великий, розмірковуючи  про незбагненність Промислу Божого, звернувся до Бога з такою молитвою: "Господи, Боже мій! Тобі буває благоугодно іноді дарувати довголітнє життя людям, зовнішньо некорисним і зануреним у прірву беззаконь, а іноді - передчасно позбавляти життя цього людей, дуже корисних для блага суспільства. Одні, які мало згрішили, караються Тобою тяжко; інші, навпаки, живуть без усяких скорбот, щасливо, і через це набираються зухвалості здійснювати злочини". Під час цієї молитви святий Антоній почув Голос: "Прислухайся до самого себе - те, про що ти міркуєш, є суд Божий, і ти його не досліджуй і не випробовуй".

У Священному Писанні є чимало прикладів, які свідчать про незбагненність для людини Промислу Божого. Одним з таких прикладів може служити біблійне повістування про слуг єгипетського фараона: виночерпія та хлібодара. Обидва служителі царя впали у немилість і були ув'язнені за тяжкі провини. Про обох служителів згадав фараон під час бенкету. Він міг обох помилувати або засудити. Але правді Божій вгодно було, щоб хлібодара  повісили і віддали на поживу хижим птахам, а виночерпія -  повернули на колишню посаду  служителя при царському столі. Такі долі Божі: одних Він віддаляє від Свого лиця за Своїм справедливим судом, а інших удостоює Своєї великої милості. Премудрий Сирах каже: "І хто може дослідити великі діла Його? Хто може  виміряти силу величі Його? І хто може розповісти про милості Його?" (Сир. 18, 3-4). Одне ми повинні твердо знати, що у Бога немає несправедливості. У Нього правда і милість з'єднуються воєдино. Пророк Давид каже: "Справедливість Твоя - як Божі гори, суди Твої - немов глибока безодня" (Пс. 35, 7). Правду каже народна мудрість: "Від долі своєї нікуди не втечеш".

Бог творить Свій суд над людьми і народами - як у загробному, так і у земному житті. Виконавцями Його суду часто були відомі в історії тирани. Серед них - Навуходоносор, Аттила - ватажок гунів, Батий - татаро-монгольський хан, Веспасіан та його син Тит,  які зруйнували Єрусалим. До них можна віднести також Гітлера і Сталіна. Всі вони були бичами Божими за гріхи людські. Нам важко судити про гріхи та беззаконня людей тисячоліть і століть, які давно минули. Але про те, що було у ХХ столітті, ми можемо сказати, що беззаконня людей перевершили міру довготерпіння Божого. Згадаймо руйнування храмів, зневажання святинь, цілковите богохульство.

Ми часто наповнюємо небо і землю своїми скорботними наріканнями. Наша душа  обурюється і повстає проти своїх кривдників. Коли в душі виникає буря від ображеного самолюбства, треба спокійно розсудити. Якщо наш ворог має злу волю проти нас, то він не може  виконати її, не маючи влади. Зла воля без влади - ніщо, вона не може завдати нам шкоди. А влада залежить від Бога, від Його волі. Воля ж Божа завжди справедлива і свята.

З цього витікає, що не треба журитись і падати духом, якщо ворог наніс нам образу або завдав матеріальних збитків. Він зробив тільки те, що попустив Бог. Ви запитаєте: чому Бог попустив? Можливо, Бог карає нас за гріхи, а можливо - вчить нас довготерпіння чи готує нам нагороду за невинне страждання.

Ми звертаємо увагу на дії інших людей, а нам треба перш за все звертати свій погляд до Бога і до своєї совісті. Ніколи не слід скаржитися на попущення Боже. Бог не попустить, щоб чужа зла воля могла завдати нам якесь зло, яке не послужило б нам на користь, якби тільки ми самі не зашкодили собі. А ми часто самі собі шкодимо.

Нам ніхто не може заподіяти морального зла, якщо ми будемо творити добро. Про це чудово сказав блаженний Августин: "Не бійся ворога: він може заподіяти зло настільки, наскільки одержав на це владу від Бога. Бійся Того, Який сильний  зробити стільки, скільки захоче, і Який нічого несправедливого не робить; а що Він робить, то все справедливе, а якщо що-небудь, на нашу думку, здається несправедливим, то, якщо безсумнівно воно сталося за волею Божою, віруй, що воно справедливе й істинне. Запитаєш: якщо хто вбив невинну людину, справедливо він вчинив чи ні?  Немає сумніву, що це несправедливо і достойне кари. Чому ж Бог, - запитаєш знову, - попустив таку несправедливість? Ти хочеш вести суперечку з Богом раніше, ніж став достойним питати у Бога: з якої причини, Боже, Ти попустив це? Наміри Божі щодо того або причини попущення Божого не можу тобі, мій любий, прямо пояснити, бо незбагненна премудрість Божа для розуму людського, але стверджую тільки, що, з одного боку, той хто вбив невинну людину, діяв несправедливо, з іншого - цього вбивства не було б, якби Бог не попустив його за невідомою нам праведною причиною. Кажучи іншими словами: вбивця здійснив справу неправедну, яка потребує кари; але попущення Боже праведне і премудре з причини праведної, але схованої від нас часом".

Для заспокоєння себе після нанесеної нам образи існує один певний засіб. Не треба звертати особливої уваги на лють нашого кривдника, а слід звертатися до правосудного Бога, Який попустив заподіяти нам зло, і не відплачувати злом за зло, бо воно попущене Богом для досягнення мети доброї і справедливої, хоч і невідомої нам до часу.

Цього звичаю трималися всі угодники Божі. Вони не дошукувалися, хто і за що їх образив, але завжди звертали серця свої до Бога, смиренно визнаючи справедливість Божого попущення. І тому вони вважали нанесені їм образи благодіянням для себе, а своїх противників - благодійниками, бо вони не улесливі. Ті ж, що хвалять і величають нас в очі, улесливі до нас, і тим заподіюють шкоду нашому спасінню.

Бог Своїм Промислом від зла спричиняє більше добра. Але грішник, що вчинив гріх проти ближнього, не заслуговує на жодне пом'якшення своєї провини. Так, наприклад, якщо лиходій за своєю злобою спалив хату бідняка, а добра людина зі співчуття до бідолахи на місці спаленої пожежею хати побудувала кращий будинок, то у такому випадку провина лиходія не зменшилася через те, що бідняк одержав краще житло.

Дорогі браття і сестри! Так повинні ми розмірковувати під час скорбот та бід, які спіткали нас, і всю надію покладати на Бога.

Амінь!