Про проблему батьків і дітей

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Проблема батьків і дітей, яка сьогодні стоїть дуже гостро, з'явилась у ХІХ ст. Вона пов'язана з падінням віри і моральності. Цієї проблеми не було б, якби люди керувались у своєму житті заповіддю Божою: "Шануй батька твого і матір твою - і добро тобі буде, і довго житимеш на землі".

Яскравий приклад виконання цієї заповіді показали св. Іоан Золотоустий і його мати Анфуса. Святий Іоан Золотоустий ще отроком мав намір залишити батьківський дім і разом зі своїм другом Василієм піти у пустелю для усамітненого життя. Як тільки Анфуса дізналася про цей намір сина, вона взяла його за руку, повела до спальні, посадила на своє ложе, на якому народила його, і гірко заплакала. Спочатку Іоан здивувався і не знав, чим пояснити такий стан матері, а коли зрозумів, то і сам не міг утриматися від сліз.

"Сину мій, - почала крізь сльози свою сповідь мати, - Бог не благословив, щоб чесноти твого батька становили щастя мого життя. Його смерть, що сталася незабаром після моїх недуг, які я перетерпіла, народжуючи тебе, - зробила тебе сиротою, а мене - вдовою дуже рано.

Я прийняла на себе всі труди і біди вдівства, незрозумілі для тих, хто не випробував їх. Неможливо описати страждання молодої жінки, яка тільки-но вийшла з батьківського дому, не мала часу навчитися самостійно вести господарство, однак повинна була взяти на себе турботи, обтяжливі для неї через молодість і слабкість статі. Я повинна була сама доповнювати те, що недоробляли недбалі слуги, і охороняти себе від їхньої злості. У той же час я повинна була захищатися від родичів, які мали злі наміри стосовно спадщини; постійно терпіти образи від тих, хто чомусь не любив мого покійного чоловіка.

Однак усі ці нещастя не примусили мене вийти заміж удруге. Я була твердою серед цих бур і напастей, покладаючись на милість Божу, витерплюючи усі злигодні вдівства.

У цих бідах єдиною для мене утіхою було - постійно дивитися на тебе і в тобі  бачити живий образ померлого мого чоловіка. Ця утіха почалася з твого дитинства, коли твій язик ще не міг вимовити навіть моє ім'я. І я впевнена у своєму серці, що не дала тобі причини звинуватити мене у втраті батьківської спадщини; а це нещастя часто стається з дітьми, які знаходяться під опікою. Я зберегла для тебе у цілості цю спадщину, хоча не пошкодувала нічого, що потрібно було для твого виховання; ці витрати я робила з мого майна, що одержала як придане від моїх батьків.

Любий сину, я кажу про це не для того, щоб докорити тебе тим, що зробила для тебе. За все прошу у тебе лише однієї милості: не роби мене вдруге вдовою; не ятри рани, що почала загоюватися; дочекайся, врешті-решт, моєї смерті - цей день може бути недалеко. Коли поховаєш мене у гробі батька твого і прах мій з'єднаєш з його прахом, тоді йди з Богом куди хочеш; ніхто тобі не стане на перешкоді.

Але поки я дихаю, не відлучайся від мене, не гребуй моєю присутністю, не накликай на себе гніву Божого, не завдавай відчутного болю матері, яка не заслужила його.

Якщо я коли-небудь подумаю про те, щоб обтяжити тебе марним опікуванням, або наважусь чим-небудь віддалити від Бога, тоді не зважай ні на закони єства, ні на труди, які я понесла для твого виховання, ні на шанування, яке ти, як син, зобов'язаний виявляти матері, - біжи від мене, як від неприятельки твого спокою, як від ворога, що розставляє тобі небезпечні тенета.

Але якщо я роблю все, що від мене залежить, щоб дати тобі справжній спокій, то хоча б це повинно утримати тебе, коли інші умовляння виявляться марними. Як не багато у тебе друзів, але повір мені, любий сину, жодний з них не дасть тобі більше свободи, ніж я. Та й нема серед них жодного, хто доклав би стільки старань для істинного щастя у твоєму житті".

Слова матері були настільки переконливими і зворушливими, що св. Іоан ніяк не міг не послухатися. Як не умовляв його Василій віддалитися від світу цього, Іоан, як люблячий і ніжний син, не погодився залишити чадолюбну і розсудливу матір.

Батьки і матері! Візьміть ці стосунки за приклад у ваших обов'язках стосовно дітей. Кожне слово Іоанової матері Анфуси - прекрасний урок. А ви, діти, вважайте за свій священний обов'язок утішати старість ваших батьків. Жертвуйте вашими бажаннями задля їхніх бажань, вашими задоволеннями заради їхніх задоволень, вашим спокоєм - в ім'я їхнього спокою. І тоді не буде проблем між батьками і дітьми.

Амінь!