Треба берегти свою совість чистою

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Господь сказав: "Якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?" (Мф. 6, 23). Світильником у духовно-моральному житті людини є совість. Завдяки совісті людина розрізняє добро і зло. Совість має у моральному житті таке ж значення, як око для тіла. Совість обурюється, коли людина порушує моральний закон, здійснюючи гріх або злочин. Вона карає людину внутрішньою гризотою. За допомогою цього внутрішнього світильника люди, які не знають істинного Бога, можуть творити добро і тим догоджати Богу.

Апостол Павло каже: "Коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну" (Рим. 2, 14-15).

З цього треба зробити висновок, що добро може робити кожна людина, незалежно від того, вірує вона в Бога чи ні, визнає вона Ісуса Христа Сином Божим, Спасителем світу, чи не знає Його. Жодна зла людина не може виправдатися перед Богом незнанням морального закону. Апостол Павло чітко каже: "Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені" (Рим. 2, 12). І навпаки, Богу приємні добрі справи, ким би вони не здійснювались. Про це свідчить історія з сотником Корнилієм, яку розповідає книга Діянь апостольських. Апостол Петро, який хрестив язичника Корнилія, каже: "Бог не дивиться на особу, але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому" (Діян. 10, 34-35).

У цих випадках люди керуються голосом совісті. На жаль, цей внутрішній голос люди заглушують, і тому він стає слабким, а у багатьох просто вмовкає. При затьмареній совісті життя людини стає гріховним і злим, тому що за її бездіяльності всі сили людського духу спрямовуються на зло. Подивіться на життя багатьох наших сучасників. Хіба у своєму житті вони керуються голосом совісті? Чимало з них можуть сказати, що вони не вірять у Бога. Невір'я аж ніяк не може виправдати гріховного життя, а тим більше - злочинів. На те є совість. Але біда цих людей у тому, що вони втратили совість. Вона у них мовчить.

Люди, звичайно, не народжуються з потьмареною совістю, а самі доводять її до потьмарення своїм гріховним життям. Вони самі добровільно перетворюють своє внутрішнє світло на темряву, і притому не раптово, а поступово.

Зародок гріха з'являється в людині разом з її народженням. Ця природна схильність до гріха спонукає людину робити зло. Але, з іншого боку, совість, яка притаманна людській природі, відводить людину від гріха, підказує її розуму, що цього робити не треба, що це незаконно і богопротивно.

Благо людині, якщо вона послухається голосу своєї совісті і буде жити за її вказівками. Але часто буває, що люди намагаються заглушити різними засобами голос совісті і, не зважаючи на її вимоги, ідуть не тим шляхом, який вона вказує, а тим, який більш приємний для почуттєвих пристрастей, і таким чином люди відхиляються з правильного шляху життя.

Однак перший крок до гріха, перший злочин не проходить для людини безслідно. Совість повстає проти гріха, людина зазнає її докорів. Вона внутрішньо мучиться і страждає. Тоді на допомогу гріху приходить лукаве мудрування. Воно намагається применшити гріх в очах того, хто вчинив його, вказує на різні обставини, що виправдовують його. Лукаве мудрування наводить у приклад інших людей, які роблять ще гірше. І все це для того, щоб заспокоїти совість. І вона з часом  немовби впадає у забуття і заспокоюється, а точніше - поступово заглушується. При повторному гріху совість хоча і обурюється, але не з такою силою. А з часом при гріхах, що повторюються, вона зовсім замовкає, і людина чинить зло без усяких докорів сумління. Горе таким людям! Вони йдуть неправильним життєвим шляхом, який приведе їх до загибелі, якщо вони не покаються.

Церква закликає до покаяння, щоб ми, через сповідь і причастя Святих Таїн, очищали свою совість від гріховного накипу і відновлювали її голос. Якщо совість буде викривати когось у чомусь, не треба заспокоювати її різними лукавими засобами, не треба переконувати себе у тому, що ти нічого страшного не вчинив. Якщо совість непокоїть, значить, ти зробив злу справу, бо за добрі справи вона не буде тривожити тебе. Добрі справи викликають у душі радість і задоволення.

Будемо ж берегти свою совість чистою. Бо якщо наша совість буде чистою, то і життя наше буде благочестивим і праведним.

Амінь!