Преподобний Ілля вступив з ранньої юності в чернече життя і сімдесят п'ять років провів у повній самоті у віддаленій суворій пустелі поблизу Антиноя Фіваїдського (1). Неможливо передати словом ті великі подвиги, яким він вдавався на вершині дикої пустельної гори, звідки жодного разу не виходив у населені місця, і куди вела до нього прокладена серед гострого каміння вузька стежка, на яку ледве можна було ступити ногою.

Завзяті відвідувачі знаходили старця, що сидів під кам'яним навісом печери, темрява якої ледве дозволяла розглянути пустельника; від старіння він весь трясся, бо життя його було понад сто десяти років. Інші отці пустельники говорили про преподобного Іллю, що ніхто не пам'ятає, коли він оселився на горі.

Під старість він їв лише по три малі шматки хліба вранці і стільки ж увечері і по три солоні маслини; в юності ж він вживав їжу лише один раз на тиждень. Тих, хто приходив до нього для навчання, він повчав так: «Не віддавайте себе владі сатани. Існують три прояви диявольської сили, які викликаються гріхопадіннями ченців. Перше – забуття, друге – лінощі, третє – хіть. Коли на ченця нападе забуття, народжується лінощі, а від неї виникають хтивості, а від хтивості падає людина. Якщо ж інок уважний і має страх Божий, не буває в нього ні лінощів, ні поганого побажання, тому й безсилий проти такого сатана, не сильний він вкинути таку людину в гріх, і спасеться така людина Божою благодаттю».

Як добрий приклад істинно чернечого життя, преподобний Ілля відійшов до Господа в глибокій старості.

* * *

(1)  Фіваїдська область називалася так від Фів – головного міста верхнього Єгипту. Поблизу міста Антиноя знаходилося чимало пустельницьких келій та кінових.