Про самовпевненість і самохвальство

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

На Тайній Вечері Господь Ісус Христос за кілька годин перед тим, як був схоплений у Гефсиманському саду, відкрив ученикам, що Йому недовго залишилося бути з ними (Ін. 13, 33). Апостол Петро запитав Його: "Господи, куди Ти йдеш?" Христос відповів: "Куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною". Петро заперечив: "Чому я не можу йти за Тобою тепер? З Тобою я готовий і до в'язниці, і на смерть йти; душу свою (тобто життя) покладу за Тебе". Самовпевненому апостолу Господь відповів: "Ти - душу свою покладеш за Мене? Істинно, істинно кажу тобі, Петре! Не проспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся Мене" .

Як ми знаємо з Євангелія, передбачення Христа збулося з усією точністю. Апостол Петро згрішив, перш за все, самовпевненістю. Вона призвела його до гріха, зробила безсилим у боротьбі зі спокусою. Він не зважив своїх сил для цієї боротьби. Він не підготувався до неї смиренням, пильністю і молитвою. Він занадто покладався на свої сили.

Апостолу Петру небезпека загрожувала не лише від людей, але й від сатани. Перед Своїми стражданнями Господь відкрив ученикам, у тому числі й апостолу Петру, що сатана вже просив у Нього дозволу сіяти їх як пшеницю, тобто розігнати їх.  Петро не скористався цим застереженням і впав від своєї самовпевненості. Інші ученики  лише розбіглись, а він відрікся від Христа.

На прикладі апостола Петра свята Церква, застерігаючи кожного з нас, говорить: "Ти, будучи плоттю, не хвались!" Багато хто з нас намагається власними силами, без допомоги благодаті Божої, перемагати спокуси. Якщо хтось на власному досвіді випробував, як небезпечно покладатися на власні сили у боротьбі зі спокусами, то нехай це послужить уроком на майбутнє. Треба смиритися перед Господом і, подібно до апостола Петра, оплакувати свої помилки і падіння.

Спорідненим з самовпевненістю є гріх самохвальства. Яскравий приклад самохвальства - євангельський фарисей: "Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як усі люди". Якщо дані Богом таланти  застосовуються не на славу Божу, а на самовихваляння, то вони приносять людині шкоду. Таланти часто роблять людину гордовитою і нищать її добрі душевні якості. Не слід хвалити себе і говорити про свої достоїнства, якщо навіть це правда. Не важливо, як думають про нас люди; важливо, які ми в очах Божих. У  суспільному і сімейному житті багато людей усе виставляють напоказ, про все сурмлять, усяку свою, навіть мізерну, справу вихваляють. Не слід хвалити себе не лише перед людьми, а й у душі. Самовихваляння може перерости у гордість. А цього гріха важко позбутися.

Самовпевнених і самохвалів Господь часто впокорює різноманітними засобами, у тому числі попускаючи їм впадати у гріх, як це трапилося з апостолом Петром. Ось чому прислухаймося уважно до голосу святої Церкви: "Будучи плоттю, не хвались!"

Амінь!