Слово проти духовної спокуси і зарозумілості

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Останнім часом з'явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди мандрівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слухачів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: "Господь звелів зробити те-то"; "Божа Матір сказала зробити те-то". Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.

У духовній самоомані можуть бути не лише ті, хто відкрито видає себе за Божих обранців, але також і ті, хто думає про себе, що вони кращі за інших, як думав про себе фарисей, коли говорив, що він не такий, як "інші люди". "Пощусь двічі на тиждень, десяту частину  віддаю з того, що придбав", - і таке інше. Як гріх, так і духовна самоомана однаково віддаляють людину від Царства Божого.  Треба боротися з особистими гріхами і в той же час не впадати у духовну самооману.

Преподобний Григорій Синаїт говорить, що духовна самоомана має три головні причини: гордощі, заздрощі бісів і попущення Боже задля покарання. Гордощі народжуються у душі марнославної людини. Їй хочеться бути вищою за інших, розумнішою, навіть святою. Біси заздрять, коли християнин-подвижник досягає успіхів у благочесному житті. Вони намагаються спрямувати душу такого подвижника хибним шляхом. Самооману, що породжена заздрощами бісів і гордою зарозумілістю, Бог карає попущенням - відданням до влади диявола. Іноді Господь полишає подвижника навіть до смерті. І все це Бог попускає для того, щоб упокорити подвижника, і не тільки подвижника, але і всяку людину, що впала у духовну самооману. Як правило, явні грішники не впадають у духовну самооману. Вони і без того знаходяться у владі диявола. Трапляються випадки, коли і невинних Господь віддає на тортури бісам, заради їхнього ж спасіння, яке досягається через смирення.

Зараз багато молодих людей потрапляє у тенета диявола, який вводить їх в оману, використовуючи ім'я Ісуса. Не слід при цьому забувати слова Господа нашого Ісуса Христа: "Не всякий той, хто говорить: Господи, Господи, ввійде в Царство Боже".

Православному християнинові треба знати, що іноді люди, які перебувають у стані духовної самоомани, можуть пророкувати. Але ці пророцтва походять не від Бога, а від бісів. Біси не знають майбутнього, а що самі роблять або чого вчать злих людей - вбити чи вкрасти, - те і проголошують через своїх віщунів. 

Справжні подвижники-християни постяться, щоб смирити свою плоть; здійснюють молитвений подвиг, щоб просвітити свій розум і очистити серце; зв'язують язик мовчанням, щоб уникнути найменшого приводу для образи Бога і ближнього; вистоюють церковні служби і здійснюють діла благочестя, щоб постійно думати про небесне і вічне; читають про життя і страждання Христа, щоб пізнати свою гріховність і любов Божу до людини і збільшувати незлобивість.

Але, з іншого боку, ці ж самі чесноти і благочестивий спосіб життя можуть заподіяти душі більшої шкоди, ніж гріховне життя. Самі собою чесноти і благочестивий спосіб життя святі, але деякі християни використовують їх не для свого спасіння, а лише для самопрославляння і самозвеличення. Роблячи добрі справи, вони виконують свою волю і волю диявола і не підкоряються волі Божій.

Диявол, який бачить, що ці християни збочили з правильного шляху, не тільки не заважає їм успішно чинити ці подвиги, але й зміцнює їх у суєтних думках. Вважаючи свої зовнішні діла благочестя вельми достойними, вони думають, що досягли Царства Божого, і, запишавшись цим, починають осуджувати інших. Після цього вже немає можливості, щоб хто з людей навернув таких на шлях смирення, крім особливого втручання Божого. Скоріше навернеться на путь смирення явний грішник, ніж християнин, який укрився під покровом видимих чеснот і впав у духовну самооману.

Джерело духовної самоомани не сама доброчинність, а диявол. Як гордість є причиною духовної самоомани, так смирення є вірним засобом запобігання духовній самоомані.

Духовна самоомана - це пошкодження людської природи брехнею. Тому схильність до духовної самоомани притаманна всім людям. Наші праотці спокусились, тобто визнали неправду істиною, прийнявши під личиною істини неправду. Найбільшою помилкою є визнавати себе вільним від спокуси. Усі знають, що лестощі - це обман, і все ж вони приємні нам.

Зарозумілість складається з хибних понять і відчуттів. Людина, яка заражена зарозумілістю, не здатна пізнати себе. Їй дуже важко критикувати свої вчинки, тим більше - думки і почуття.

Боротьба з духовною самооманою і зарозумілістю - це дуже важкий вид духовної боротьби, і без допомоги Божої неможливо перемогти цей вид гріха. Будемо молитися, щоб Господь врятував нас від духовної самоомани і зарозумілості.

Амінь!