|
33 Артикули
33 АРТИКУЛИ - РОЗКРИТТЯ СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
До 1924 року артикули перебували в стані недоступного предмету для розгляду звичайній смертній людині. Вони перебували в Ватиканському архіві недоступними для розгляду звичайними людьми.
Тільки в грудні 1924 р. по лютий місяць 1925 р. артикули в трьох мовах (українській, польській і латинській) були в руках дослідника східньої церковної історії, професора Георґа Гофмана, що дослід свій провадив німецькою мовою. Він скрізь точний у своєму досліді, але Ватиканову практику він фіксує, як вона вже існує фактично. Скрізь у нього цей розділ зветься: „Поновна злука рутенів" (Wiedervereinigung der Ruthenen). Так у Ватикані цю подію іменували від початку її існування; так охрестив це явище і той згаданий німецький технічний працівник (Гофман).
Титульна сторінка має: Orientalia Christiana, vol. III. - 2, № 12. Наголовок оформлено так: Ruthenica. I. Die Wiedervereinigung der Ruthenen. Самі тексти надруковано різно. Першим подано український текст фотокопією з скоропису XVI віку в поменшеному виді. Роблячи з нього копію, довелося денеде осучаснити термінологію. Хоча треба сказати, що тогочасна державно-офіційна мова, якою тоді писався литовський статут, була досить чиста в розумінні українсько-бглоруської говірки. Польський і латинський тексти писані латинкою, а тому для дослідника далося їх легко надрукувати. Правда, деяких знаків бракувало. Польські носові "a", "e" залишалися без ніякого означення, під а стоїть тільки крапка. Так само й "z" залишалося без крапки зверху.
3 підписами дослідник мав дуже багато клопоту. Йому дуже хотілося бути точним. Зберіг він і ,,-ь", „ы" в деяких словах, як вони були в натурі. А для архимандрита Гоголя ім`я розробив так: „Іиоіна". Трудно припустити, І щоб людина в такий спосіб подавала своє ім`я „Іона". Але воно так оформилося в дослідника.
Уся розвідка з трьома текстами вмістилася на 123- 158 сторінках, придбавши в кінці фото з Терлецького й Потія. Імена інших учасників складання артикулів не збереглися, а лише імена тих двох, що возили артикули до короля Сигізмунда III й папи Климента VIII, в яких вони виєднали підписи на своїх 33 артикулах.
Ці обидва представники перед королем і папою повинні були добре орієнтуватися в мовах польській і латинській, бо, як бачимо, український і польський текст артикулів пересипаний латинськими виразами, як афоризмами, що такими дойшли й до наших часів.
Підписавшись під 33 артикулами, король і папа Климент VIII дали зобов`язання виконати їх, бо кожен артикул сформулюється без деклярацій, а виразом імператива, на який має бути позитивне рішення. Отже папа й король зобов`язалися дотриматися всього того, чого від них вимагали автори артикулів. А вимагають вони, як бачимо, дуже ясно, рішуче, розбірно й настирливо: або - або ...
Після Гофманового досліду артикули не стали предметом загального користування. Тільки щаслива випадковість принесла нам до рук цей том III - 2. № 12 "Orientalia christiana ", дякуючи добросусідськім взаємовідносинам з нами одного з високоавторитетних ієрархів у Римі, що зміг на місці в архівних нетрах роздобути для себе цей том.
а) Догматично-канонічна обізнаність авторів.
Навіть сама кількість артикулів (33) підказує вбачати тут євангельський момент: їх число виражає кількість років життя Христа на землі. А поруч з тим догматично-канонічна справа в артикулах розроблена незвичайно глибоко і всебічно. З першого ж артикула розкривається глибина догматичного розуміння авторами розходження між Римом і Грецією. Без завивання в папірці, а чітко й ясно виложено догматичне недотягнення Риму. Зміцнюється це Євангелією й писаннями св. Отців Греції, а не Риму. Формула походження Духа Святого подана відповідно до її євангельського розуміння й трактування.
Климент VIII підписав цю формулу, а тому мусимо погодитись з думкою П. Скаржевського,1) що папа, признавши ці два самосуперечні догмати про походження Св. Духа, тим самим, у логічному висновку, мимохіть підписав на себе канонічний осуд єретицтва. Але із всього виглядає справа так, що Ватиканові з перших моментів уроїлася тенденція: ,,Поновна злука рутенів". До цієї первісної тенденції "Ruthenis receptis" додалася найулюбленіша: „Мої рутени, через вас я сподіваюся навернути схід" (Климент VIII), як захоплено повторюють тепер у газетах і брошурках популярні ентузіясти серед уніятських діячів.
Поставивши так високо догматичне питання в православному дусі, автори 33-х артикулів у такому ж високому рівні ведуть і всі інші догматично-канонічні розходження між православієм і католицтвом. У зв`язку з розходженням з ватиканськими богословами, - в артикулі другому автори вимагають для себе збереження трьох Літургій: Василія В., Івана Золотоустого і постову Наперед Освячених Дарів, бо ж, мовляв, і „в Римі маються свої святощі", специфічно римські.
Крок за кроком українські ієрархи фіксують свої розходження з Римом: а) тайна Тіла й Крови Христової в двох видах: хліба й вина; б) тайна Хрещення без додатків; в) Пасхалія без порушення, бо з нею в`яжуться свята, яких римляни не мають; г) одружене священство за встановою; д) виборні архиєреї з українців чи греків, як православних, з попереднім обранням духовенством і т. д. і т. п.
Подібно перечисляючи в артикулах відмінності православні від католицьких, православні ієрархи навіть залишають за собою право (арт. 31) бути учасниками тих нових виправлень в обрядах і церемоніях Грецької Церкви, якщо б такі виправлення колинебудь згодом сталися.
Творці артикулів дуже чітко протиставлять свою догматично-канонічну окремішність від римського католицизму, з яким вони єднаються й якому підпорядковуються тільки адміністративно.
Це ясно виложено в арт. 11-му, де обговорюється питання про номінацію. Дуже детально це виложено. Перераховано всі можливі випадки й для кожного описано спосіб добувати номінацію. Скрізь вона є тільки виявом адміністративної справи, а не догматично-канонічної. Навіть в останньому випадку підкреслено, що послушенство перед папою для спрощення зложити перед архиєпископом католицьким у Польщі, але не як перед архиєпископом, а як примасом, тобто - адміністратором.
Загалом беручи, зо всіх артикулів пашить висока відданість східнім православним догматично-канонічним та обрядово-звичаєвим традиціям віковічної православної релігії. Але щось цих ієрархів виштовхує із закоріненої, всмоктаної з молоком матері, релігійної традиції. Коли добре вчитатися в самі тільки артикули, то всі ті убійчі обставини самі собою вилізуть рогом з опротестованих злочинів, хоч там їх і не називається прямо та їхніми іменами, а лише заперечується як тяжкі порушення, що руйнують церковно-релігійний лад Православної Віри українців в основі. Коли ж споглянути й пригадати попереду вже наведене з діяльности єзуїтів у погодженні з польською адміністрацією, то перед нами розкриється ціла система руйнування Православної Віри - дезорганізація її шляхом навмисної польсько-католицької акції.
В артикулах заперечуються різні прояви цієї системи, домагаючись скасування їх. Далі й обговоримо ширше про справу - так. як вона виражена в артикулах, хоч і самі ці артикули послідовно й систематично розроблені так, що кожному читачеві цілком зрозумілі й наочно видні навіть без додаткових пояснень.
б) Розкриття правопорушництва.
Тут уже було перед тим показано на політичній сцені такі фіґури, як: князі, королі, королівни, але закулісним двигуном подій завжди була багата* польська шляхта, руками якої переводилося: 1) вигнання князя-обрученця Ядвиги до Австрії, 2) видача королеви Ядвиги за литовського князя Ягайла, 3) проголошення цього литовського князя королем Польщі, 4) зачислення України „коронною землею Польщі", 5) передача бідній польській шляхті багатих земель Волині, Поділля, Брацлавщини тощо.
Тому й в 33-х артикулах скрізь фігурує особа короля. Автори артикулів знають короля й його адміністраторів, і до них вони адресуються. Але все ж таки вся нищівна акція проти Української Православної Церкви переводилася руками багатої шляхти. А робилося все іменем короля.
В історичних матеріялах знаходяться свідчення, що король Сигізмунд III був великий прихильник католицизму, і він охоче йшов на руку єзуїтам. В артикулі 10-му автори посилаються на короля Сигізмунда-Августа. називаючи його зарядження „побожно-пам`ятними", а в теперішній час, тобто панування Сигізмунда III, „є деякі, що уряди духовні по кільканадцять літ утримують, а на стан духовний не висвячуються, захищаючись якимись від короля даними привілеями".
Отже, з того всього виходить, що король, бувши католиком, але присвоївши собі право „інвеститури", наділяв духовним урядом (єпископським) осіб світських, даючи їм правд не висвячуватися, хоча матеріяльно вже з єпископського фонду вони володіли й користали маєтностями. Тяжкий це злочин з державного погляду, а міжконфесійне порушництво не находить собі ніякого виправдання. Бо ж єзуїти в таких ситуаціях могли вносити в структуру Православної Церкви згубний розклад чисто морального характеру, а матеріяльно просто вибивався грунт з-під ніг Церкви, як видно це з інших артикулів.
В історичних матеріялах зберігається згадка про якогось одного чи двох представників в єпископському сані, як Іона Борзобогатий-Красенський або Феодосій Лазовський, що вславилися на Волині наїздами й грабунками. Було їх значно більше. Прислів`я не дарма каже: „Аби болото, - то жаби будуть". Артикули говорять у множині, вимагають зовсім касувати призначення єпископів тільки королівською владою без обрання 4 електів духовенством. У цьому домаганні в 33-х артикулах розкривається жахлива картина, як наслідок королівського зловживання.
Автори артикулів одверто до короля кажуть: „Коли Його Королівська Милість не тієї самої релігії, не може знати, хто на це гідний, бо ... такі неуки, що ледве вмів читати". Чимись такий неук мусів перед королем прислужитися, бо не тільки одержував призначення, але й діставав охорону на довгий час не висвячуватися, одержуючи повне єпископське утримання.
Треба згодитися з дослідниками з МВД („Вольнь", стр. 107), що зважалося „на послуги державі й королю дарами й грішми". Таке злочинство удесятеричувалося ще тими королівськими й старостинськими заходами, що великі матеріяльні багатства з церковного фонду назад не поверталися, а пропадали для Української Православної Церкви, як свідчать артикули, алярмуючи й протестуючи перед королем і папою. Але з усього видно, що це було „голосом вопіющого в пустині".
Особливо в 17-му артикулі розкрито навмисне розграбовування церковної власности такими особами, що намагалися переписувати церковне майно на свою особу й після своєї смерті. Автори скромно домагають, щоб хоч якусь аренду до консисторії вносили, і ні від кого не домагалися записувати на вічно без відома єпископів і консисторій. Таке розграбовування церковної маєтности набирало загально-повсюдного значення, бо церковна влада шукала із свого боку місцевих застережень серед своїх жертводавців: записи робили на сторінках Євангелій церковних на вічне володіння маєтковою даровизною. При теперішньому домаганні норм (Справедливих урегулювань у маєткових володіннях автори артикулів добиваються від короля затвердження, хоча на такі володіння й не було привілеїв.
Усі такі апеляції й домагання до короля й папи показують, що віками виплеканий лад Української Православної Церкви, і обезпечений національними українськими фондами маєтностями, тепер на протязі короткого часу (1569-1590) чужою національною й церковною силою цілком розстроїли; а ця дезорганізація була такого далекосяглого закрою, що коли її не спинити, то тоді єдино-цільна й жива організація в Україні перетвориться в ніщо, в купу безфоремних залишків від колись міцної й структурно-цільної організації з сталим і непорушним забезпеченням, з таким же сталим і освіченим персоналом.
Творці 33-х артикулів чітко це усвідомлюють, і тому в домаганнях своїх до папи й короля висловлюються виразно й настирливо, щоб ці їхні вимоги було задоволено. Така упевненість і віра в можливість направити вже значно понівечену церковну організацію приводить авторів до короля, в якого вони одержують підпис на артикулах. Значить, у них зміцнюється певність, що домагання їх повністю будуть виконані.
Так само й у папи Климента VIII поставили підпис на артикулах латинською мовою. Значить, і тут українці упевнились, що їх домагання будуть виконані. Справді про це ніхто й не думав. Підписи давали, щоб тільки замазати очі, щоб тільки оповістити далі: "Ruthenis receptis". Навіть папа Климент VIII своїм підписом визнавав себе порушником <:в. догматів і св. канонів, якщо б папою чи королем ці артикули згодом були порушені.
в) Вияв адміністративних злочинств.
Від королівської влади вийшов дозвіл дезорганізувати й руйнувати Православну Церкву українців, а на місцях панство й дрібна адміністрація вправляються в тонкощах такого руйнування. Вище було сказано, що в Галичину, Волинь, Поділля,.Брацлавщину польська влада спровадила з Польщі масу польської бідної шляхти, але тут, в Україні вона вже не бідна, а стала вона великим магнатством з великими земельними посілостями. У тих посілостях були кріпаками українські православні селяни.
Православних селян обслуговувало православне священство, архимандрити, ігумени. Пани з адміністрацією облесливістю й терором беруть їх під свою владу й керування. З того укладається незвичайно примхлива ситуація. Українські православні духовні особи були присилувані опинитися на утриманні польських панів-католиків. Адміністрація з відома пана учить священство робити розводи за певну плату. Роблять церковні злочинства, а на суд до єпископа не являються, бо місцеве панство й адміністрація беруть духовних осіб під свій захист і не посилають до єпископа.
При існуванні таких польсько-католицьких кубел, підступно-насильного розкладання Української Православної Церкви, від резиденції ієрарха посилається контроль чи візитатор. Доходить до того, що в таких кублах злочину й порушництва єпископових візитаторів навіть б`ють. А як такого церковного порушника викликають до єпископа на суд, адміністрація з магнатами беруть порушника під свій захист, позволяють залишатися на місці і звершати церковні відправи навіть тоді, коли він єпископом уже був покараний.
У великих містах королівського чи панського маєткового володіння, або міського маєткового надання церкви-собори з православним причетом попадають під розпорядимість цивільних людей польсько-католицької влади, і ті їх підштовхують виламуватися з-під єпископського керівництва, і так заводять анархію в Українській Православній Церкві. Це та ж адміністративна дезорганізація в Церкві, про яку вже згадувалося. А все це разом вело Церкву до руйнації й занепаду. Поставивши таке загострення між ієрархією й місцевим причетом, такі польські пани й адміністратори робили круті повороти й переробляли православний собор чи церкву на польський костел (арт. 25).
Автори артикулів домагаються в короля навіть того, хто „з католиків у фаху своєму церкви попсував, щоб конче змушений був направити для підданих народу українського, або й нові побудувати чи старі реставрувати". Після одержання королевого підписа складалося враження, що все це зробиться, але згодом воно виходило якраз навпаки. Коли виникала ворожнеча між місцевим церковним причетом і резиденцією єпископа, то польська влада ліквідувала православну парафію й перетворювала церкву на костел.
В особистому зіткненні король міг бути дуже милим і ввічливим, коли й підписа свого поклав на артикулах, але створена машина руйнації Православної Української Церкви котилася своїм темпом далі без найменшого гальмування. З вищесказаного стає ясно видно, а тодішні мученики того не могли бачити, тому тяжко страждали, коли мусів настати, здавалося, мир і благодать... Бо над усім вітала якась чи чиясь тенденція відкрита або прихована.
Як побачимо далі, папи також у глибині своєї чисто політично-церковної настроєности думали тільки про підбиття Сходу українцями, а не про виконання вимог 33 артикулів.
г) Вірення в позитивні осяги.
Подавши свої 33 артикули на руки короля й папи, група єпископів Православної Церкви в Україні тоді певна була, що своїми обоснованими підставами, доказами й вимогами вона осягає великі здобутки в них з різних ділянок духовного й матеріяльного життя:
1, Ствердивши свою догматичну стійкість у православній вірі за писаннями грецьких Отців Церкви, автори 33-х артикулів домагаються, щоб їм вільно було зберегти все те, що є найбільш основним у Літургії й її Євхаристії: щоб Причастя творити у двох видах - з огляду на інший чин св. Тайн у римлян.
2. З міркувань ієрархічної гідности й потреб шанування чести духовної зверхности автори домагаються місця в Законодатній Раді короля (арт. 12). Це свідчить про міцну певність авторів артикулів у свою правоту.
3. Дезорганізація й несталість внесли в побут Церкви неслухняність архимандритів, ігуменів, пресвітерів, а особливо заштатних владик та ченців (арт. 14). що з Греції прибувають. Але внаслідок тих 33-х артикулів уже не буде допущено подібних непорядків у Божій установі (Церкві), коли папа й король ствердять 33 артикули своїми підписами й дадуть згоду словом, так думали автори цих артикулів.
4. Дезорганізація зайшла так далеко, що навіть священство залишало свій рідний обряд і церемонії (арт. 15) і приставало до римського обряду й церемоній. Після прийняття й ствердження артикулів, автори певні, що такого вже більше не буде, бо ж, мовляв, відтепер уже одного зверхника (папу) будемо мати; отже зникне й таке насильство, як змушування міняти свій рідний обряд при одруженні з особою латинського обряду. У всіх ділянках духовного й матеріяльного та культурного життя Церкви, на погляд авторів тих артикулів, повинна настати рівновага й повне заспокоєння й пошана до православних звичаїв і традицій - нехай і під властю папи.
5. Особливо матеріальна ділянка всіх частин Української Православної Церкви і ієрархічного її складу, як свідчать артикули, опинилися були в катастрофальному стані. Артикули в подробицях обчисляють усі види матеріяльних затрат і ніби подають папі й королеві рахунок, скрізь висловлюючи певність, що цей рахунок конче буде повністю оплачений. На оплату свого рахунку автори артикулів дивляться з такою упевненістю, ніби те оплачення вже гарантоване повністю без ніяких заперечень, - в такі імперативні форми в артикулах усе це одягнене.
6. Упевненість у свої досягнення в них така велика, що автори навіть плянують організувати уніятські школи й друкарні в найзручніших місцях і під доглядом митрополита і єпископів, щоб якісь єресі не поширювалися друкованим словом. Плянуються школи слов`янської й грецької мови, передбачаючи для цього й духовні семинарії. При таких широких перспективах не згадано латинської мови, а лише грецьку (арт. 27). Надії на це досить виразно проглядають в авторів артикулів. А разом з тим тут дається до зрозуміння, що все це досі було заборонено й забрано з рук і видання єпископату. Тепер же вони упевнено плянують наново все те, що їм належиться, але що перед тим було незаконно одібране. У формі вислову ясно чується певність і законне право, так насильно забране чужою владою.
УКРАЇНСЬКИЙ ТЕКСТ АРТИКУЛІВ.
Артикули, що належать до з`єднання з Римською Церквою.
Артикули, на які потребуємо спочатку потверджень від панів римлян, перед тим, як до єдности з Римською Церквою приступимо.
1. Спочатку, оскільки між римлянами й греками суперечка існує про походження Святого Духа, що єднанню значно шкодить, а ні з чого іншого, як з того, що розуміти не хочемо, то просимо не змушувати нас до іншої конфесії, а на тому залишатися, як у Святому Письмі, в Євангелії, також і в писаннях Святих Отців грецьких знаходиться, тобто що Дух Святий не з двох початків і не двома походженнями, а з одного початку, як з джерела, від Отця через Сина походить.
2. Хвала Бога і всі молитви ранні, вечірні й нічні щоб нам у цілості залишити відповідно до стародавнього звичаю Східної Церкви, а саме - Святі Літургії, яких є три: Василія, Золотоуста й Єпифанія, що буває у великій піст сит cum praesanctificatis donis, також і інші всі церемонії і обряди нашої Церкви, які до останнього часу ми мали, тим більше, що й у Римі sub obedientia Summi pontificis також заховується, так також щоб було idiomate nostro.
3. Найсвятіші Тайни Тіла й Крови Господа нашого Ісуса Христа щоб нам цілком були збережені так, як ми їх досі уживали під обома видами: хліба й вина, аби в нас на вічні часи збереглися в цілості і без порушення.
4. Тайна Св. Хрещення й форма його щоб у нас цілком, як досі вживаємо, без ніякого додатку зберігалося.
5. Про чистилище не сперечаємося, а дамося навчитися з науки Святої Церкви.
6. Календар новий, якщо не може бути по-старому, приймемо, однак без порушення Пасхалії і наших свят так, як і за єдности бувало, бо маємо деякі свої особливі свята, яких панове римляни не мають, а саме: на день 6 січня, що відбуваємо в пам`ять охрещення Христа Бога та об`явлення Бога єдиного в Тройці, що в нас зветься Богоявленням; на цей день маємо особливу церемонію освячення води.
7. До процесій у день свята Божого Тіла нехай нас не змушують, тобто щоб ми також із Святими Тайнами своїми ходили, бо в нас інший чин Св. Тайн.
8. Також і перед Великоднем свячення вогню, калаталень і інші церемонії, яких ми до цього часу не мали в нашій Церкві, а відповідно до порядків і уставу нашої Церкви нехай зберігаються в наших церемоніях.
9. Одружене священство нехай цілком залишається exceptis bigamis.
10. Митрополії й владицтва та інші достойності духовні нашого обряду нехай будуть надавані лише людям народу руського або грецького, що були би нашої релігії. Оскільки наші канони вказують, що такі, як митрополит , так і владики духовенством спочатку мають бути обрані люди достойні, просимо Його Королівську Милість про вільний вибір, одначе в такий спосіб, щоб авто ритет його Королівської Милости цілком дотримувався, віддаючи по своїй волі; тобто - щоб чотирьох електів обирано зразу після смерти покійника, а його Королівській Милості вільно буде надати, кому схоче з-поміж оцих чотирьох; найбільш це тому, щоб на такі достойності люди гідні й учені обиралися; коли ж його Королівська Милість буває не тієї релігії, не може знати, хто на це гідний, бо давніше бували такі неуки, що дехто ледво умів читати. Одначе і ті уряди духовні коли б Його Королівська Милість зволив з ласки своєї світській людині надати, щоб кожна з них найда лі в три місяці у духовний стан висвячувалася під загрозою затрати того свого уряду в разі зволікання відповідно Конституції Сейму Гродненського та артикулів святої пам`яті короля Сигізмунда-Августа і теперішнього ствердження Його Королівської Милости, бо тепер є деякі, що уряди духовні по кільканадцять літ утримують, а на стан духовний не висвячуються, захищаючись якимись від короля даними привілеями. Просимо, щоб надалі такого не було.
11. По номінацію до Риму нехай владик не посилають, а як кому Його Королівська Милість зводить дати якесь владицтво, хай по-старому Архиєпископ Митрополит кожного такого висвятять. Одначе сам Митрополит, який цей уряд Митрополії обніматиме, по номінацію до св. Отця Папи посилається; по принесенні номінації з Риму його потім принаймні два владики своїм чином нехай висвячують; а коли б єпископ якийсь вступав на Митрополію, то такий вже по номінацію нехай не посилається, тому що він вже має висвячення в єпископський сан; тільки послушенство Summo Pontifici може зложити перед Ексцеленцією Архиєпископом Ґнезненським не як перед Архиєпископом, а як перед Примасом.
12. А щоб більший авторитет наш був і овечки наші щоб нас тим більш поважали і в пошанівку мали, просимо місце в Раді його Королівської Милости Митрополитові і єпископові з досить слушних причин, бо однакові уряди й єпископську гідність на собі носимо, як і достойники римського обряду, а найбільш тому, що коли до Ради Законодавства буде чинним, то й на шанування Summo Pontifici може законодавство діяти, щоб не сталося якесь порушення, як по смерті Ісидора Митрополита Київського сталося; то ж бо й владики, не бувши зв`язані з Законодавством та мешкаючи на віддалі, зручно відступили від єдности, учиненої на Флорентійському Синоді; а коли буде зв`язаний з Сенатським Законодавством, трудно буде про порушення й подумати. Листи на сейми й сеймики нехай до нас буде писано.
13. А коли б згодом те Господь Бог зволив дати, щоб і решта братерства народу нашого і релігії грецької до тієї ж святої єдности прийшли, нехай би нам те у провину не було зараховано, ніби ми їх до тієї єдности упередили, бо ми те з певних і слушних причин задля згоди in R. P. Christiana мусіли учинити, запобігаючи дальшому замішанню й незгоді.
14. З Греції не допускати ніяких заходів чинити та з листами заборон (ехсотипіа) до держави в`їжджати і ту згоду розривати щодо замирення між людьми, бо ще чимало упертих між людьми перебуває, котрі з якої будь оказії легко до замішання людей привести можуть; а власне хто б такі вигадки строїв і з листами заборон до держави в`їхав, щоб такого було би карано, бо з тим могла б постати intestinum bellum між людьми. А цього найпильніше потрібно стерегтися, коли б в єпархіях наших священики нашої релігії не захотіли бути в нашому послушенстві, щоб ніде справ духовних виконувати не сміли, як от наші архимандрити, ігумени, пресвітери та інші духовні особи, а особливо заштатні, як от владики, ченці, що з Греції приїжджають, щоб у наших єпархіях не насмілювалися на таке важитись духовних треб виконувати, бо де це було б дозволено, нічого з тієї згоди не було б.
15. Коли б хто згодом з нашої релігії, нехтуючи свою релігію і церемонію, захотів пристати до римських церемоній, щоб такий не був прийманий як такий, що нехтує церемоніями єдиної Церкви Божої, бо ж в одній Церкві вже бyдучи, одного Папу мати будемо.
16. Одруження між римлянами й руссю щоб уже були вільними, без змушування до релігії - як в одній Церкві.
17. Поскільки є чимало церковних маєтностей нашими попередниками неслушно знову у власність заведених, хоча вони, як тимчасові посідачі, не могли мати права привласнювати, єдино держати, поки самі були при житті, - уклінно просимо, щоб було повернено до церков, бо ж того зубожіння наших резиденцій не тільки що не зможемо залагодити потреби Церкви Божої, але й самі не матимемо нужденного прожитку. А коли б хто на церковні маєтності мав слушне доживоття, то хоча з них оренду якусь платити Церкві згодилися, а після смерті щоб кожне на церкву поверталося, і щоб їх ніхто не випрошував без розпорядимости єпископів і консисторій. Усі надання також, на які Церква тепер має посесію й які вписані в Євангеліях, хоч би на них привілеїв не було, але посесія є давня, щоб при силі зоставалися; а на давно забрані зберегти Церкві вільне право діяти.
18. Після смерті Митрополита і єпископів нехай старости ні підстарости до церковних маєтностей нічого не мають, а щоб усе було в розпорядимості Римської Церкви й консисторському віддані аж до нового єпископа. А особливо щодо маєтностей і власности самої особи єпископа щоб охоронці та родичі після смерті покійника кривди не мали, а щоб усе заховувалося так, як і в Римській Церкві після смерті духовних осіб, на що вже й привілеї маємо, тільки нехай до Конституції буде внесено.
19. Архимандрити, ігумени, ченці й манастирі їх нехай по-давньому в слухняності єпископовій своєї єпархії будуть, бо ж у нас одна-єдина релігія чернеча, якою й владики послугуються, а провінціялів не маємо.
20. У трибуналі між духовними особами римськими щоб також наших двох перебувало для догляду прав нашої Церкви.
21. Архимандрити, ігумени, пресвітери і архидиякони та диякони й інше духовенство наше щоб у такій же пошані було, як і римські духовні особи, і давніми вольностями, від короля Володислава наданими, користалися, і від усіляких здирств персонально й від церковної оселі (як досі з них неслушно стягано) вільнимл були, хібащо хто мав би свої володіння, такий з іншими повинен платити податок, але не з особи, ані з Церкви. А хто з духовних і попів під панами й шляхтою володіння свої мають, такі своє підданство і слухняність своїм панам повинні чинити й визнавати щодо ґрунтів і надань їх, не виламуючись до іншого права і не позиваючи своїх панів, але цілком додержуючи ius patronatus своїм панам. Але особисто і за духовний уряд їх ніхто карати не може, тільки їх власний єпископ з повідомлень їх панів, а особливо хто є власними підданими й батьками панів своїх, то щоб ніскільки не зловживалося правом як духовному, так і світському і шляхетській вольності з обох боків.
22. Дзвоніння в наших церквах у Велику п`ятницю нехай в містах і скрізь не забороняється панами римського обряду.
23. Із Святими Дарами до хворих публічно з свічками і в одягові відповідно до нашого звичаю щоб не заборонялося ходити.
24. Процесії в дні свят, коли буде потреба, щоб без ніяких перешкод вільні були нам відповідно до нашого звичаю.
25. Манастирі й церкви наші руські нехай не повертаються на костели, а особливо коли хтось із католиків у фаху своєму церкви попсував, щоб їх конче змушений був направити для підданих народу руського або й нові побудувати чи старі реставрувати.
26. Братства духовні церковні, новонастановлені патріярхом і Його Королівською Милістю стверджені, коли б захотіли в цій єдності бути, як у Львові, в Бересті, в Вільні та інших, з яких бачимо великий пожиток Церкві Божій і хвали Божої збільшення, щоб цілком були заховані під слухняністю своїх власних (Митрополита) єпископів відповідної єпархії, в котрій перебуває і куди хто належить.
27. Семинарію й школи грецькі та слов`янської мови щоб їх вільно було засновувати в місцях, де найзручніше
буде передбачуватися; також і друкарні щоб були дозволені, одначе під владою Митрополита, єпископів і з їх відома, щоб якісь єресі не поширювалися, і щоб нічого без згоди єпископів своїх та дозволу їх не друкувалося.
28. Поскільки чиняться великі збитки і неслухняність нам від попів наших так у містах його Королівської Милости, як також у панських та земських, які часом під захистом урядовців і своїх панів великі шкоди й розпусту, шлюбні розводи чинять, а часом і самі пани старости й їх деякі уряди для певних прибутків, що звикли від розводів платити, попів своїх боронять, на собори до єпископів не допускають їздити, і нам, єпископам, не допускають свавільних карати; наших візитаторів оббріхують, ганьблять, б`ють, - просимо, щоб такого не допускалося; щоб нам вільно було свавільних карати й доглядати за порядком, а коли б хтось із своєї неслухняности чи за якусь провину був єпископом екскомунікований, щоб з поданих відомостей від єпископів та візитаторів їх уряд і пани таким духовних обов`язків відправляти і в церквах слyжити не допускали, поки аж перед своїм пастирем обвинувачення свого не спростує; це має відноситись і до архимандритів та ігуменів і інших духовних осіб, підлеглих єпископам та їх владі.
29. У головних містах і скрізь у панстві Його Королівської Милости соборні церкви і інше околишнє, якої-будь влади і підданства, будь королівського чи міського, або панського надання, щоб були під зверхністю і владою єпископів своїх, а світські люди щоб ними не порядкували, бо є деякі такі, що з послушенства своїх єпископів виламуються і самі відповідно до своєї думки собою порядкують, а своїм єпископам слухняними бути не хочуть, щоб цього на будуче не було.
30. Коли б також хтось найпаче за якийсь виступ єпископом своїм був екскомунікований, щоб такого в Римській Церкві не приймали, і особливо щоб про нього проголошувано було; так само і ми прецінь будемо чинити тим, що в Римській Церкві будуть екскомуніковані, адже ж то справа є наша спільна.
31. Коли б також Господь Бог з волі і ласки своєї святої дав того дочекати, щоб і решта братів Східньої нашої Церкви грецького обряду до святої єдности з Західньою Церквою приступили, а потім за спільним поєднанням і погодженістю всієї Церкви якесь виправлення церемоній та порядку в Грецькій Церкві відбулося, щоб ми того всього були учасниками, як люди одної релігії.
32. А вже відомо, що дехто до Греції виїхав, стараючись про зверхність якусь церковну, хотячи тут, приїхавши потім, порядкувати і духовенством керувати та свою юрисдикцію над нами простягати. Коли б великого хвилювання між людьми не було, просимо, щоб Його Королівська Милість на кордонах панам старостам за цим доглядати зволив наказати, щоб часом у державу Його Королівської Милости з такими юрисдикціями чи екскомуніками не пропускалися, бо щоб з того значне хвилювання між пастирями й овечками Церкви Божої не вчинилося.
33. Отож, усі ми, нижчеіменовані особи, маємо схильність до тієї святої згоди на хвалу імення Божого і спокою в Святій Християнській Церкві ці артикули, що вважаємо нашій Церкві потрібні будуть, спочатку жадаємо від Святого Отця Папи і Його Королівської Милости на них ствердження й запевнення для міцнішої віри мати; подали ми в цій нашій інструкції братам нашим у побожності ве-лебним Отцю Іпатію Потію, прототронію, Єпископові Володимирському і Берестейському та Отцю Кирилові Терлецькому, екзархові і Єпископові Луцькому і Острозькому, щоб вони спочатку про підтвердження і запевнення тих всіх артикулів, які тут на письмі подані, в імені нашім і своїм Найсвятішого Отця Папу, а також і його Королівську Милість пана нашого милостивого просили, щоб ми упевнені були за нашу віру, св. Тайни й Церемонії без порушення нашого сумління і овечок Христових, нам доручених, до цієї святої згоди з Святою Римською Церквою приступили; а слідом інші, які ще в хитанні перебувають, бо ж усе своє цілковито мавши, тим жвавіше за нами до тієї святої єдности прийшли.
Дата Року Божого 1595, 1 червня за старим Календарем.
Михайло Митрополигь киевский и галицкий рукою власною.
Іпатей єпископ Володимерский и Берестейский власною рукою.
Кирило Терлецкий Божою милостию ексарха єпископ луцкий и острозский власною рукою. Леонтий Пелчицкьій з ласкы Божие епископ пинскый и туровскьій рука власна.
Далі німецькою мовою говориться про вісім печаток, а далі підпис архиєпископа Балабана Львівського та єпископа Збіруйського в Холмі.
На наступній сторінці 7-й стоїть ще підпис: Іиоіна Гоголь Архимандрить Кобринский церкви Святого Спата власною рукою подписаль.
(Передрук з праці Архиєпископа Сильвестра "Берестейська Унія", Видання Видавничої Спілки "Екклезія", Вінніпег 1963).
|
