Лист канцлера Лева Сапеґи до єп. Йосафата Кунцевича

"Не рад би я заходити з Вашим Преосвященством у листовні спори; але бачучи, як уперто обстоюєте свою думку, і що жодні зауваги не можуть Вас від неї відвести, я мимоволі почуваюся змушеним відповісти на вашого безпідставного листа.
Не заперечую, що й сам я прикладав старання задля Унії, і припинити їх було б річчю нерозумною; однак ніколи мені не прийшло на думку, щоб Ваше Преосвященство мали додуматися до того, щоб людей приводити до неї такими ("ґвалтовними") способами.
Найвищий взиває до себе всіх лагідно: "Прийдіть до мене всі" і т. д., але не хоче мати невільників, притягнених насильством, і їх не приймає. А ви ж цим нерозсудливим насильством підрубали і, так би мовити, змусили Руський народ до опору і до відкинення присяги Його Королівської Милості*. Тяжко вам від того відпекатися, бо вас (тобто, про вас) переконують скарги, подані ними (православними) найвищим польським і литовським урядникам. Чи вам не відомо про гомін нерозважного народу (правосланих русинів), з якого чути, що воліють бути радше в турецькому підданстві, ніж терпіти таке переслідування своєї віри і богослуження.
З ваших висказів виходить, що тільки деякі монахи з єпархії Борецького (православного митрополита Київського) й Смотрицького (православного архиєпископа Полоцького) і декілька з київської шляхти - ті, що противляться Унії. Але ж просьба, подана королеві (Сиґизмундові III) є не від кількох монахів, а від усього війська Запорозького, - з домаганням, щоб Борецького й Смотрицького в їх єпархіях затвердити, а Вас разом з другими видалити. Біда тому, хто є легковірним; ці відносини цілком інакше виглядають в вищесказаних скаргах. Чи ж мало скарг у цій справі отримуємо на сеймах від України і від цілої Русі, а не лише від деяких ченців? Не досить того, що козаки в Києві очікують вирішення цієї справи назначеною королем Комісією? Але ходить про те, чи те вирішення вийде успішно? Наслідки рішень тієї Комісії показують тільки надію ще невідомого досі добра; отже, нерозсудком є переривати руїнницьким насильством ту бажану згоду, а з тим і належний королеві послух.
Надужиттям своєї власті й своїми вчинками, ви руководитеся більше легкодушністю й особистою ненавистю, ніж любов`ю до ближнього, наперекір святій волі й навіть наперекір забороні Речі Посполитої (Польщі). Ви були причиною і підпалювачем тих небезпечних іскор, що всім нам грозять пожаром, або дуже руйнуючим, або всепожираючим.
Ви пишете, що й політика звертає на них (на православних) свою увагу; а я додаю, що не тільки політика, але й уряд; бо з їх послуху більші виходять для краю користі, ніж з вашої Унії. І тому ви повинні свою власть і свій пастирський обов`язок достроювати до волі королівської і до замірів урядових, знаючи, що ваша власть є обмежена, і що зачіпання того, що противиться спокоєві і щастю загалу, можна слушно вважати зневагою маєстату. Нехай би ви відважилися на щось подібне в Римі, або в Венеції, то Вас там певно навчили б, скільки уваги треба звертати на положення, або політичні заміри уряду.
Пишете про навертання до віри відступників і т. д. само собою треба подумати про їх навертання, стараючись, щоб була одна вівчарня і один пастир. Але треба в тім поступати розсудно, достроюючись до обставин часу, що лише частково залежні від нашого бажання, особливо ж у нашій батьківщині, де ніяк не можна прикласти того вислову: "примушуй їх входити, code inrare".
Треба, щоб та наша ревність і бажання загальної злуки основувалися на правилах любові, за словами св. Павла. Але видно, що ви віддалилися від науки цього апостола; і тому не дивно, що ті, які були під вашою властю, перестали вас слухати.
Що відноситься до небезпеки вашого життя, то можна сказати, що кожен сам причиною своєї біди. Треба використовувати сприяючі обставини, але не піддаватися нерозсудному захопленню: головно, коли ж ідеться про справу віри, тоді перед начальниками стає багато небезпек.
"Я зобов`язаний, - говорите, - наслідувати Божих єпископів" і т. д. Наслідувати святих єпископів в терпінні, в славі Божій, напр. Золотоустого (Хризостома) та інших великих пастирів, є річчю гідною; але треба наслідувати їх також у побожності і в даванні добрих прикладів. Перечитайте життя всіх побожних єпископів, перечитайте всі твори Золотоустого, а не знайдете в них ані скарг, ані протестів, ані одної згадки про процеси, сварки, або судові свідоцтва, ані позивів на суд Антіохійський, або миргородський; про переслідування, про особисте усунення (з уряду); про позбавлення життя побожних духовних. Знайдете там лише те, що помножує славу Божу, ублагоррднення душ людських та уласкавлення Євдоксії, розгніваної на слуг Церкви.
Тепер звернімося до вчинків Вашого Преосвященства: у вас повні земські суди, повні магістрати, повні трибунали, повні ратуші, повні єпископські канцелярії позвів, процесів, протестанцій; а тим не лише що не можна скріпити Унії, але навіть послідні зв`язки любові в загалу розриваються, а сейми і всякі уряди наповнюються незгодою й сварками.
Пишете, що вони (апостоли) не зважали ані на короля, ані цісаря і т. д. Та не так воно! Зважати на них треба, маючи на увазі Всемогучого Бога: "Хто противиться власті, противиться Божому приказові: бо кожна власть - від Бога". Тому Христос казав: "Дайте цісареве що цісарське, а Богові, що Боже". Отже, так Ви, як і всякий, повинен пам`ятати, що кожний народ, який зберігає закон Божий, повинен слухати волі пануючого.
"Але коли, - пишете, - неправовірні на мене гордо наступають, то я мимоволі змушений боронитися" і т. д. - дійсно не так учив нас Христос; Він коли Його вели, як вівцю, на смерть, і коли мав на свою оборону силу ангелів, молився за тих, що Його переслідували; так і Ваше Преосвященство повинні поступати. Обов`язком мудрого є найперше вживати всіх способів розсудку, а не хапати за зброю; не писати дразливих листів до влади Його Королівської Величності, не відповідати з погрозами так, як Ви робите; апостоли й інші святі так ніколи не поступали.
Додаєте, що вам вільно неуніятів топити, відрубувати їм голови і т. д.; ні, так не можна з ними поступати, через те, що Господня Євангелія дає гостру заборону всім мстителям, яка й до нас відноситься: "Моя є пімста, - говорить Господь, - Я буду винагороджувати". Скільки ж то апостолів, скільки Господніх учеників, скільки християн, що своїм життям запечатали чести Розп`ятого Господа, і за неї найстрашніші муки терпіли, однако ж з їх сторони немає в святих письмах ані одної скарги на Неронів, чи Тиверіїв, чи Деоклеціянів, ані судових протестів, лише там є - "Відійшов я від лиця суду з радістю, з признанням бути гідним прийняти зневагу за ім`я Господа Ісуса".
Ще пишете: "На сеймах підносять шкідливі голоси не тільки для Унії, але для цілого правовірного Римського духовенства" і т. д. Хто ж тому винен? Одна Унія є причиною всіх тих нещасть. Коли насилуєте людську совість, коли замикаєте церкви, щоб люди без богослуження, без християнських обрядів і без святости гинули, як невірні; коли самовільно вживаєте на зло прихильності й пошани Його Королівської Величності, то - в усім тім без нас обходитеся; але коли через невідповідні поступки постає між народом неспокій, який треба спинити, тоді добре нами двері затикати!
І тому то навіть противна сторона (православні) розуміє, що ми з вами змовилися, щоб людську совість гнобити і загальний спокій розбивати, - а такого ж ніколи не бувало! Досить того, що ваша гідність з нами в Унії, і ви стережіть її для себе, а на становищі, до якого ви покликані, будьте спокійні, і не виставляйте нас на загальну ненависть, а самого себе на небезпеку і великий перед цілим народом занепад.
"На тих, що не приймають Унії, - пишете дальше, - видати рішення і вигнати їх з держави" і т. д. Хорони Господи! Нехай у нашій вітчизні не діється таке страшне безправство! Давно в тих державах заведено святу Римо-католицьку віру, і доки не мала наслідувачки (унії) свого богослуження і послуху для святого Отця, доти славилася дійсним спокоєм і силою всередині держави і назовні; тепер же, коли прийняли в свій гурт якусь сварливу і неспокійну приятельку (унію), через неї на кожнім сеймі, на кожних народніх зборах, на кожному повітовому засіданні переносить чимало суперечок і плюгавень. Видно, що ліпше й корисніше було б для загалу, коли б з такою сварливою товаришкою (з унією) цілком розійтись, бо ми ніколи в нашій вітчизні не мали таких сварок, які нам спричинила та красненька унія.
"Коли вони мають, - говорите, - дійсних священиків" і т. д. Дай Боже, щоб було їх досить; але того замало, що ви самі їх хвалите; власна похвала завжди підозріла. Треба, щоб люди іншої віри бачили їхні добрі діла і, прославляючи Отця, що на небі, щоб ішли їхніми стежками. Однако, ж я чую, яких то ви священиків висвячуєте, отже, таких, що від них можна сподіватися для Церкви більше занепаду, ніж користі. Загально вам закидають, що у вас нема гідних священиків, але скоріше є повно сліпих; отже, так ваші попи-неуки затягують народ у погибель...
"Давати, - пишете, - церкви на посміховище" і т. д. Але ж запечатувати й замикати церкви та насміхатися з кого-небудь - це ж лиходійне розбивання братньої однодушності й спільної згоди!
При всім тім нехай мені ваша гідність покаже, кого ви позискали, кого приєднали тією гострістю, тим запечатуванням і замиканням церков? І ще не те, бо покажеться, що ви втратили навіть тих, що в Полоцьку вас слухали: ви їх перемінили з овець на цапів; ви довели край до небезпеки, а може й загибелі для нас всіх - католиків. Ваша прекрасна Унія, замість радости, стільки нам спричинила клопоту, неспокою, незгоди, і стала такою гіркою, що ми воліли б радше бути без неї, ніж через неї маємо терпіти неспокій, болючі переживання й докучування. Ось такі то овочі вашої прихваленої Унії. Є вона дійсно знаменитою стількох суперечок і незгоди в краю між людьми! Бо коли б, не дай Боже, наша вітчизна захиталася (до чого ви вашою жорстокістю таку вигідну дорогу відчиняєте), не знаю, що тоді з вашою Унією було б!**
"А все ж, - пишете, - дав мені щодо того таку постанову найвищий Пастир, або його заступник" (папа) і т. д. Противитися найвищому Пастиреві було б проклятим вчинком; однако ж я стою при тім, що коли б святий Отець знав, яка незгода постає в нашій вітчизні через вашу Унію, без сумніву позволив би на те, чому ви вперто противитеся. Маємо приклад поблажливості того святого Отця, що так мудро править у деяких державах Христовою Церквою, якої він є Отцем, а не вітчимом, що для загального їх добра дуже багато там позволив, а що в нас під смертельним гріхом заборонене.
Після того всього король приказує їхню церкву в Могилеві розпечатувати й відчинити, про що я, за його приказом, вашій гідності пишу, а коли ви по тім моїм напімненні цього не зробите, то я за приказом його королівської величності сам прикажу розпечатувати і їм віддати, щоб вони згідно зі своїм богослуженням в тих церквах свої обряди звершували.
Жидам і татарам не забороняється в королівських країнах мати свої синагоги і мечеті, а ви християнські церкви запечатуєте. І через те всюди розходиться поголоска, що вони воліють бути підданими невірних турків, ніж терпіти таке гноблення своєї совісти.
"Але, - відповідаєте, - чи було б справедливим показувати таку поблажливість для непевного будучого спокою?" Не тільки справедливим, але й конечним, бо ж неминуче настане між загалом незгода, коли будемо їх богослуження ще більше гнобити. З усіх сторін уже йдуть поголоски, що вони хочуть назавжди порвати всякі зв`язки з нами.
Що відноситься до полочан та інших проти вас бунтівників, то може бути, що вони є такими; але ви самі підбурили їх до бунту; вони були вам в усім послушні, вашої Церкви не полишали; але ви самі їх від себе відкинули.
Новгород-Сіверський, а також Стародуб, Козелець і багато інших твердинь Унія від нас відірвала; навіть тепер вона є головною причиною того, що Московський народ сторониться від королевича, як то ясно виходить з російських листів до панів Рад та інших начальників Великого Литовського князівства. І тому не хочемо, щоб та, шкідлива для нас, Унія до кінця нас знищила.
Це пояснення, які даю на Ваш лист. Бажаю, щоб у майбутньому не мати з вами спорів. Лише прошу в Найвищого всяких для вас успіхів, а разом і лагідности та любови ближнього, і залишаюся з пошаною. У Варшаві, дня 12 березня 1622 р.
 
ЛЕОНСАПЕҐА, Великий канцлер
Великого Князівства Литовського,
рукою власною ***.
 
(Передрук з книги д-ра Ю. Мулика-Луцика "Нарис історії Української Православної Церкви", Вінніпег, Колегія Св. Андрея, 1979 р., стор. 207-212).
 
* Канцлер Леон Сапеґа має на думці той факт, що королевич Володислав. старший син польського короля Сиґизмунда III, був вибраний на престіл московського царства, і в Москві йому, як цареві, присягнули на вірність 27 серпня 1610 р. Але король Сиґизмунд III роздумався, і не дозволив Володиславові зайняти царський престіл у Москві, бо він думав, що його син не зумів би навернути Москву на католицтво. Сиґизмунд III, під впливом єзуїтів, сам рішився стати московським царем. Ця політика єзуїтів і Сиґизмунда ІІІ насторожила Москву. 1 вона уневажнила свою присягу, дану королевичеві Володиславові, бо налякалася, що він, як і його батько, буде на послугах єзуїтів і переслідуватиме православних.
Це була необчислимо велика втрата для Польщі. Якщо б польський король посів був царський престіл у Москві, то цей факт міг би був зміцнити Польщу до тієї міри, що політичний уклад сил на слов`янському Сході Європи тепер міг би бути цілком Інший. Але переслідування православних русинів у Польщі насторожило Москву, і тому ці далекосяжні політичні пляни Польщі не вдалися, - через єзуїтів та унію. І саме тому цей польський вельможа і політик Л. Сапеґа, засуджував самий факт унійного переслідування православних русинів у польській державі.
 
**До речі, це показалося пізніше, - під час зриву України під проводом Богдана Хмельницького проти польських окупантів.
 
**Текст вищезгаданого листа канцлера Леона Сапеґи до архиєп. Йосафата Кунцевича є передрукований в працях польських учених; напр. S. B. Linde, O statucie litewskim. Warszawa 1816; М. Wiszniewski, Historia literatury polskiej, 1840-1857.